Є ідеї, як подолати культурне лихо? заходьте сюди

Вороги української культури, хто вони? заходьте сюди

Навчимо чиновників поважати нас! заходьте сюди

Вас образили в посольстві чи консульстві? заходьте сюди

Швидка культурна взаємодопомога тут! заходьте сюди

Про смажені каштани

Про кого піде мова в публікації, очаківський читач здогадається сам. Для інших шанувальників друкованого слова важливий сам факт, «що мав місце», і розстановка акцентів, без озвучування імен.

Обидві Очаківські газети за останній тиждень квітня переповнені подяками якомусь організатору ювілейних заходів з нагоди святкування 160-річчя з дня народження Р.Г. Судковського. Якби не моя особиста участь у цих подіях, я б перебував у невіданні, як і переважна більшість очаківців і гостей міста, що з написаного в газетах, правда. Але парадокс у тому, що ті, хто писав урочисті репортажі в місцевій пресі, визнають, що не вірять у їхню правдивість, так як репортажі ... були заздалегідь замовлені і оплачені замовником, про якого мова піде нижче.

20 квітня 2010 мені довелося побувати в Очакові. Місто відзначало 160-річчя з дня народження художника Руфіна Судковського. Для провінційного Очакова - подія надзвичайна. Такі ювілеї не кожен день трапляються і вже тим паче, люди, яким вони присвячуються, народжуються ще рідше. Такими титанами духу, як Судковський, не можуть похвалитися навіть цілі країни, не те, що міста. А для Очакова - це справжнє і поки що єдине таке масштабне явище. У Актовому залі...

Про кого піде мова в публікації, очаківський читач здогадається сам. Для інших шанувальників друкованого слова важливий сам факт, «що мав місце», і розстановка акцентів, без озвучування імен.

Обидві Очаківські газети за останній тиждень квітня переповнені подяками якомусь організатору ювілейних заходів з нагоди святкування 160-річчя з дня народження Р.Г. Судковського. Якби не моя особиста участь у цих подіях, я б перебував у невіданні, як і переважна більшість очаківців і гостей міста, що з написаного в газетах, правда. Але парадокс у тому, що ті, хто писав урочисті репортажі в місцевій пресі, визнають, що не вірять у їхню правдивість, так як репортажі ... були заздалегідь замовлені і оплачені замовником, про якого мова піде нижче.

20 квітня 2010 мені довелося побувати в Очакові. Місто відзначало 160-річчя з дня народження художника Руфіна Судковського. Для провінційного Очакова - подія надзвичайна. Такі ювілеї не кожен день трапляються і вже тим паче, люди, яким вони присвячуються, народжуються ще рідше. Такими титанами духу, як Судковський, не можуть похвалитися навіть цілі країни, не те, що міста. А для Очакова - це справжнє і поки що єдине таке масштабне явище. У Актовому залі міської ради була присутня вся місцева інтелігенція, представники влади та гості міста. Я був, без перебільшення, приємно здивований і схвильований, коли присутнім представили нащадка відомого всім художника - Володимира Руфіновіча Лагранжа - праправнука, який приїхав на ювілей прославленого родича зі своїм онуком і дружиною. Зовнішня схожість між нащадками і предками була просто приголомшливою! Особливо це було видно на тлі гіпсового портрета, що стояла поруч із трибуною, коли гостю надали слово. Його щирі слова, звернені до зали: «Я Вас буду називати друзями ...» викликали, по-іншому не скажеш, справжній живий відгук. Відвикли у нас від простих слів, сказаних від душі. Володимир Руфіновіч говорив просто, образно, по-домашньому довірливо і незвично граматично правильно. Від таких промов ми вже давно відвикли. І всі (як мені здалося) постаралися забути спіч ведучого, почутий раніше. Той якимись сухими завченими фразами, сконфужено плутаючись у іменах-прізвищах, датах і назвах доповів присутнім про генія Судковського, нудно змалювавши його творчий шлях і багату спадщину. Потім були вшанування, як водиться в таких випадках, обмін подарунками, і одна прісна доповідь, щедро приправлена вигуками.

Серед багатьох виступаючих я відразу помітив одного огрядного доповідача, котрий налягав на специфічні слова, намагаючись таким чином оформити вираження почуттів. Сидів він не в залі, а в президії, що вказувало на привілейоване становище. Зацікавлений, я став за ним спостерігати в різних ситуаціях. Такий собі молодий чоловік з неприродною поставою у довгополому сюртуку дивного крою. Для вгамування своєї цікавості я спитав про нього у приймаючої сторони і випадкових співрозмовників. Клька разів я, ніби ненароком, заговорив з ним. Титулований не по роках юнак виявився з непомірною претензією на красномовство. Напряму запитати, який навчальний заклад він закінчував, зізнатися, я спасував (а раптом виявиться, що «академій не закінчував» або, чого доброго, щось астрологічне, як зараз модно?). Несподівано з´ясувалося, що він - культуролог і езотерик (так і хочеться сказати, майже кінь і трепетна лань, при повній відсутності зовнішньої схожості з першим і другим). За переконанням, покликанням, освітою або родом діяльності? - Залишилося невідомим. Я весь час намагався зрозуміти, в чому полягає його роль в організації урочистостей, оскільки з окремих вловлених натяків осіб, які його супроводжували, можна було робити висновок про його особисту участь буквально у всьому. У повітрі тільки шелестіло: - Хто прийом гостей забезпечив? Як це - хто? Він! - Ой, Альбом - чудо! Хто автор? Як це - хто? Там же чітко написано - Хто? Він! - А листівочки-то, листівочки які! І як багато! Це ж треба! Який смак у нього! - Хто автор плідної ідеї? Він! Все - він і - один! А Він зосереджено хмурив брови і поважно мовчав. Порівняння з Карабасом-Барабаса напрошувалося само по собі ....

Іронічно-патетичне питання колеги, який “перебрав” на банкеті: «Хто ж цю пишність підготував?», залишився без відповіді, і лише поблажливий кивок міцними щоками нерухомо сидячого заїжджого мецената, коли хтось вигукнув невлад: «Та це ж ВІН, хто ще?», підтвердив мої міцніючі підозри. Потім з місцевих газет з´ясувалося, що й справді, в усьому його і тільки його заслуга. Ми взагалі все дізнаємося з газет. Але поки я цього ще не знав, і цікавість з тліючої іскри розгоралася до полум´я. По мірі вгамування цікавості, поступово складалася така картина.

Останній рік Очаківський музей жив єдиною і полум´яною ідеєю - гідно відзначити таку значну дату. Грошей на матеріалізацію ідеї не передбачалося, але від самого задуму працівники музею (всього три активні особи!) відмовлятися рішуче не бажали. Шукали спонсорів скрізь, гроші збирали буквально по копійці...

Ідея запросити московських гостей всі роки жила в музеї, але її втіленню не сприяло фінансове становище закладу. Виношувався план видання комплектів листівок, буклетів, каталогів і навіть художнього альбому. Всі необхідні повністю підготовлені матеріали тільки чекали свого часу і ... грошей. І ось одного разу на порозі виник Він. Заїжджий гість (про кого йде мова, Ви, напевно, здогадалися), діловито запропонував взяти на себе майбутні витрати по прийому гостей і навіть видати мистецтвознавчу літературу. Це повинно було надати вшануванню уславленого очаківця більшої значущості. Розуміючи, що запропонований проект підніме престиж музею, і деякі наукові напрацювання співробітників будуть, нарешті, оприлюднені, ораганізатори прийняли пропозицію. Взагалі, обидві пропозиції були прийняті з захопленням і вдячністю несподіваному меценату (так він просив його величати, кажучи про свій скромний внесок на підтримку мистецтва). З величезним полегшенням зітхнули і музейники поринули в турботи.

У визначений термін замовнику був переданий повноцінний мистецтвознавчий матеріал, який став основою представленого гостям альбому «Українська художня спадщина Р.Г. Судковського». І на свій подив, уважно роздивляючись альбом, в ньому я не знайшов і згадки про авторів текстової частини. Вони, так би мовити, ненароком випали з обойми. На обкладинці альбому автор, і знову - один. Він, коханий. Справжні творці художнього тексту та зберігачі фондів лише розгублено гортали барвистий фоліант, переглядаючись і перешіптуючись. Я уважно прислухався, хоча це, зізнаюся, і негарно. У самому альбомі були представлені репродукції картин Судковського, що знаходяться в музеях України. Про те, як були отримані їх цифрові копії, які довгі і не завжди прості переговори передували успіху, я дізнався з уривків фраз, а потім вже і повну історію від однієї із співробітниць, яка закликала не згадувати її імені. Але «Автор-упорядник» про це знав, знав, але не промовив ні слова на презентації і не згадав у альбомі. Невідомо як потрапили до рук «Автора-упорядника» розміщені в альбомі ексклюзивні фотографії Судковського, які ревно оберігаються співробітницями музею від стороннього погляду і зберігаються на жорсткому диску комп´ютера для включення в біографічний нарис про художника, який готується... А альбом-то й дійсно досить гарний, виконаний на високому художньому і поліграфічному рівні. Але це - погодьтеся, всього лише заслуга дизайнерів, так би мовити, форма. А музею за всю працю - один екземпляр альбому в подарунок! Аристократично щедро, правда?

Але це буде потім, а поки музей діловито готувався до прийому гостей. Рівень їх обслуговування вимагав збільшення проти очікуванної фінансової підтримки. Загалом, створення максимально комфортних умови для проживання москвичів заздалегідь входило в плани організаторів. Міркували просто: приїдуть наполегливо запрошувані люди літні, з далекої дороги. Хто ж ризикне втратити обличчя за таких умов? Витрати обіцяли бути більшими вартості проїзних квитків у два кінці, обіцяних нашим спільним знайомим. Потрібні були додаткові кошти. Але практично всі наявні гроші були витрачені.

Йти по другому колу, турбуючи своїми проблемами недавніх спонсорів, не хотілося. Вирішили звернутися до свого благодійника, тактовно нагадати йому про його ж обіцянку.

Що було далі, розповіла, не стримуючи обурення, ще одна співробітниця музею, раптово розговорившись з малознайомим молодим чоловіком, тобто, зі мною:

«Зі своєю проблемою звернулися до нього ... Відверто позіхаючи і смачно відригуючи в трубку, "спонсор" тільки покартав за недоречну тривогу і поскаржився на завантаженість громадською роботою ... презентаціями ... проектами ... і участями ... Крім усього, від своєї обіцянки фінансувати прийом гостей відмовився. Тільки проїзд і то - в плацкарті і то - в один кінець, і то - двох пасажирів. Уявляєте наш стан?»

Як же, цілком можна зрозуміти. Особливо, якщо таке відбувається не з тобою.

На другий день після офіційного прийому і приголомшливого бенкету, підготованого однією місцевою дамою, ми невеликою компанією коротали час в кафе разом з Лангранжами (до речі, милі люди і чудові співрозмовники) та кількома місцевими спонсорами в очікуванні гарної погоди. За планом на нас чекала морська прогулянка. Слово за слово, розговорився з одним молодим чоловіком який, як виявилося, брав реальну участь в організації заходу. Маючи розпалену цікавість, завів розмову на болючу тему. Мій візаві поблажливо розсміявся з мого незнання, і розповів: «Незадовго до свята, співробітниці музею в паніці звернулися до мене з проханням про допомогу, так як хтось, назвавши себе меценатом, висунув ряд додаткових умов. І однією з них було - розміщення його портрета в холі музею, поряд із бронзовим погруддям художника ... інакше грошей на зворотний проїзд гостям не виділить. Сума не дуже велика, але для музею - гроші чималі. Для себе ухвалив певне рішення, а дівчатам порадив: м´яко, обережно, але твердо й недвозначно пояснити шантажистові, що таке сусідство не може відбутися навіть ціною його відмови від обіцяного фінансування. Не знаю, що вони йому казали, але як бачите - у холі один тільки Судковський і зворотні квитки (купе, зауважте) гостям при всіх урочисто вручені».

Але винагороджувати непроханого благодійника вимученим почесним дипломом за невідомі заслуги - музею довелося, не дивлячись на активний протест музейних робітниць. Відбулося вручення, і був стриманий прийом за надану честь. Було - бачив. Але ще не розумів, що почім.

Міркуючи під кінець третього дня над усім побаченим і почутим, мені спала на думку європейська метафора, що ожила прямо у нас: наш друг тягає каштани з вогню чужими руками! І ще як успішно це робить! Ай, та спритно як обставив справу з художнім альбомом! Вправно скинув тягар транспортних витрат на чужі кишені! І непогано занепокоїв легковірних музейних співробітниць облаштуванням побуту запрошеним гостям! І банкетом гості задоволені, вдався на славу, чи не так? Але з портретом трішки не зрослося. Іншим разом вийде!

Перед від´їздом зайшов до бібліотеки. Просто так. Зайшов і - охнув. Ба! Знайомі всі обличчя! На сходовому майданчику мене зустріло вже знайоме добре, широке, відкрите обличчя з могутньою шиєю. Я зупинився і ще раз вчитався у перелік заслуг молодої людини перед Вітчизною. Дивно, але його подвижницьке служіння Батьківщині, його старання, оцінили якісь заморські капітули з врученням своїх орденів; орденів, про які, вибачте за темряву, я й не чув.

Але найбільш захоплююче видовище чекало в читальному залі. Прямо з порогу я зустрівся поглядом із майже рідною особою приблизно в натуральну величину. Строго і велично він озирався на мене з далекого кута, в якому за православним звичаєм вішають ікону. Під портретом були дбайливо розкладені його тоненькі книжечки, які швидше нагадують рекламні проспекти торговців товаром навиніс. Поцікавився. Погортав. Виявляється, він ще й поет, що пише Оди (!) п´ятистопним ямбом без рими! Точніше, вона є, але її не видно, вона десь глибоко всередині вірша. Тонко відчуває естет, - подумав ревниво. Я не літературний критик і оцінюю прочитане за простим принципом: подобається - не подобається. Почитав. Занудьгував, пам´ятається, навіть зуби звело. Я озирнувся: ні єдиного портрета письменників або навіть поетів на стінах, як це традиційно прийнято в таких залах, тільки бібліотекарка біля столу, застигла з молитовно складеними на грудях руками. Вирішив розпитати про феномен у завідуючої. Заглянув до неї в кабінет і оторопів ... знову Він! Наслання якесь! Чим же Він так сподобався бібліотеці? Чим же Він так ощасливив її, крім своїх портретів?

Після короткої розмови з люб´язною, але дуже суворою господинею кабінету, став потроху приходити до тями. Запам´ятав деякі ключові слова, які стали в нагоді згодом.

Остаточно прозрів, коли зайшов на сайти та уважно вивчив:

ВСЕУКВЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ АСТРОЛОГІВ

АСТРО-ВАРТА. ФОРУМ НА ОКУЛУС

АРХІВ ЗАХОДІВ (ЦРЛ Очаків).

Довго сидів потім, гірко підперши голову руками, і думав. Про що? Вже не важливо. Залишилася тільки образа «за державу».

Утримаюся від належного за жанром моралізаторства.

Зазвичай епіграфами слугують літературні твори.

Мені теж хочеться закінчити свою розповідь безсмертними словами двох класиків:

«Уж сколько раз твердили миру…»

«Над кем смеетесь?»

Навіть для тих, хто не побажає звернутись до послуг всесвітньої павутини, ці дві цитати вкажуть на причинно-наслідковий зв´язок, що пояснює появу цієї самої одіозної фігури в нашому оповіданні і, боронь Боже, на Вашому обрії.

Нікого не забудемо і не пробачимо

Представнику МВФ в Україні панові Максу Альєру

Прем'єр-міністру України Миколі Азарову

Віце-прем’єру України пану Сергієві Тігіпку

Вельмишановні панове!

До вас звертаються представники надзвичайних зборів „Україна – зона культурного лиха”.

Як нам стало відомо, ви готуєте чергову спробу знищення вітчизняного книговидання шляхом обкладання його податками.

Ми розуміємо, що ви – люди далекі від культури взагалі і від української культури зокрема. Ми розуміємо, що ви не читаєте книжок взагалі, а українських книжок – особливо.

Але мусимо нагадати, що аналогічну спробу знищення вітчизняної книжки вже було здійснено урядом Януковича-Азарова 2004 року.

Тоді це призвело до зупинки книговидання в Україні та до резонансних акцій протесту. 4 лютого 2004 року під Кабміном було спалено невидані рукописи українських письменників, і про це повідомили усі провідні інформагенції світу та України.

Ідеологів цього ганебного вчинку – панів Азарова та Табачника – було оголошено ворогами української культури під час проведення надзвичайних зборів „Україна – зона культурного лиха”.

Якщо МВФ приєднається до економічн...

Представнику МВФ в Україні панові Максу Альєру

Прем'єр-міністру України Миколі Азарову

Віце-прем’єру України пану Сергієві Тігіпку

Вельмишановні панове!

До вас звертаються представники надзвичайних зборів „Україна – зона культурного лиха”.

Як нам стало відомо, ви готуєте чергову спробу знищення вітчизняного книговидання шляхом обкладання його податками.

Ми розуміємо, що ви – люди далекі від культури взагалі і від української культури зокрема. Ми розуміємо, що ви не читаєте книжок взагалі, а українських книжок – особливо.

Але мусимо нагадати, що аналогічну спробу знищення вітчизняної книжки вже було здійснено урядом Януковича-Азарова 2004 року.

Тоді це призвело до зупинки книговидання в Україні та до резонансних акцій протесту. 4 лютого 2004 року під Кабміном було спалено невидані рукописи українських письменників, і про це повідомили усі провідні інформагенції світу та України.

Ідеологів цього ганебного вчинку – панів Азарова та Табачника – було оголошено ворогами української культури під час проведення надзвичайних зборів „Україна – зона культурного лиха”.

Якщо МВФ приєднається до економічних репресій проти вітчизняної книжки, наступна акція зі спалення рукописів відбудеться вже під вікнами представництва МВФ, а ті люди, підписи, яких стоятимуть під документом, персонально будуть оголошені ворогами української культури.

І якщо представникам української влади це байдуже, а деякі навіть пишаються подібними вчинками, то представники Європи, які принаймні на словах позиціонують себе як культурних людей, навряд чи зможуть спокійно сприйняти таке звання – тим більше, що про нього буде оголошено через усі можливі міжнародні інформаційні канали.

Імена людей, які спалили Александрійську бібліотеку, лишилися невідомими, проте це не зменшує їхньої провини перед людством. Ваші імена будуть відомі усім і прокляті усіма людьми, яким не байдужа доля національних культур, що разом утворюють велику світову культуру, і без яких вона ніколи не буде повноцінною.

Зупиніть злочин, який готують ваші клерки – вони чинять нерозумно, некваліфіковано і недалекоглядно. Один раз у житті вчиніть, як люди, а не як тупа бездушна сволота.

Сподіваємося на те, що подібні плани є всього лише непорозумінням, а не системною антикультурною діяльністю.

Збори „Україна – зона культурного лиха”

У Феодосії руйнуються два середньовічні вірменські храми

У Феодосії стан храмів Архангелів Гавриїла і Михаїла і Святого Георгія, які належать Вірменській апостольській церкві, викликає серйозне занепокоєння у Республіканського комітету Криму у справах релігій.p>

Як передає кореспондент УНІАН, сьогодні на прес-конференції в Сімферополі голова комітету Володимир МАЛІБОРСЬКИЙ сказав: «Ми можемо втратити унікальні пам`ятки».

Вірменські храми Архангелів Гавриїла і Михаїла, Святого Георгія, Святого Сергія були передані одній із зареєстрованих у Феодосії громад. Два з них перебувають в аварійному стані. «На жаль, минуло вже більш як 15 років, тільки є деякі зрушення з приведення у більш-менш нормальний стан храму Сергія, де могила Айвазовського, а два інших перебувають просто в аварійному стані. З кожним роком ситуація погіршується», - сказав В.МАЛІБОРСЬКИЙ.

Він наголосив, що не бачить «потенціалу з боку релігійної громади» для конкретних кроків з відновлення цих середньовічних храмів. При цьому в кризовий період не доводиться розраховувати й на бюджетні кошти.

В.МАЛІБОРСЬКИЙ повідомив, що Міністерству культури і туризму України, в структурі якого є орган з охорони культурної спадщини, направлено звернення з проханням пе...

У Феодосії стан храмів Архангелів Гавриїла і Михаїла і Святого Георгія, які належать Вірменській апостольській церкві, викликає серйозне занепокоєння у Республіканського комітету Криму у справах релігій.p>

Як передає кореспондент УНІАН, сьогодні на прес-конференції в Сімферополі голова комітету Володимир МАЛІБОРСЬКИЙ сказав: «Ми можемо втратити унікальні пам`ятки».

Вірменські храми Архангелів Гавриїла і Михаїла, Святого Георгія, Святого Сергія були передані одній із зареєстрованих у Феодосії громад. Два з них перебувають в аварійному стані. «На жаль, минуло вже більш як 15 років, тільки є деякі зрушення з приведення у більш-менш нормальний стан храму Сергія, де могила Айвазовського, а два інших перебувають просто в аварійному стані. З кожним роком ситуація погіршується», - сказав В.МАЛІБОРСЬКИЙ.

Він наголосив, що не бачить «потенціалу з боку релігійної громади» для конкретних кроків з відновлення цих середньовічних храмів. При цьому в кризовий період не доводиться розраховувати й на бюджетні кошти.

В.МАЛІБОРСЬКИЙ повідомив, що Міністерству культури і туризму України, в структурі якого є орган з охорони культурної спадщини, направлено звернення з проханням передбачити на 2010 рік «бодай якісь кошти» на проведення консервацій них робіт. «Аби бодай припинити руйнування (пам`яток)», - сказав голова кримського Комітету у справах релігій.

http://religions.unian.net/ukr/detail/1405

Терміново!!! У Черкасах вкрали книгарню разом з книжками.

Рейдери захопили Будинок книги і не дають вивезти літературу на суму 1 млн. 300 тисяч грн.

Понад двадцять років Будинок книги працював для черкащан. Але велике приміщення у центрі міста не могло пройти повз увагу рейдерів.

Війна тривала довго – були збройні напади, погрози, суди. В результаті Верховний Суд України за не досить прозорих обставин прийняв рішення на користь рейдерів і ті вломилися до приміщення з силовим підрозділом, вигнавши книгарів на вулицю.

Рейдери одразу повішали на двері ланцюги з замками, а на вітрини оголошення „Оренда”. Але – головне – вони категорично відмовляються дати книгарям можливість забрати свої книжки. В результаті „під арештом” опинилося понад двадцять тисяч видань.

Колектив книгарні, який вже знайшов інше приміщення і готовий відновити там роботу Будинку книги, потребує інформаційної та моральної підтримки, щоб відбити у загарбників книжки.

Контактні номери:

80501407252 Тетяна Миколаївна Драганюк, директор

80935753954 Михайло Васильєв

Cтаття про це, Джерело: "Прес-Центр"

Постійні відвідувачі "Будинку книги", що в Черкасах, 26 червня не змогли потрапити до приміщення ул...

Рейдери захопили Будинок книги і не дають вивезти літературу на суму 1 млн. 300 тисяч грн.

Понад двадцять років Будинок книги працював для черкащан. Але велике приміщення у центрі міста не могло пройти повз увагу рейдерів.

Війна тривала довго – були збройні напади, погрози, суди. В результаті Верховний Суд України за не досить прозорих обставин прийняв рішення на користь рейдерів і ті вломилися до приміщення з силовим підрозділом, вигнавши книгарів на вулицю.

Рейдери одразу повішали на двері ланцюги з замками, а на вітрини оголошення „Оренда”. Але – головне – вони категорично відмовляються дати книгарям можливість забрати свої книжки. В результаті „під арештом” опинилося понад двадцять тисяч видань.

Колектив книгарні, який вже знайшов інше приміщення і готовий відновити там роботу Будинку книги, потребує інформаційної та моральної підтримки, щоб відбити у загарбників книжки.

Контактні номери:

80501407252 Тетяна Миколаївна Драганюк, директор

80935753954 Михайло Васильєв

Cтаття про це, Джерело: "Прес-Центр"

Постійні відвідувачі "Будинку книги", що в Черкасах, 26 червня не змогли потрапити до приміщення улюбленої книгарні. На дверях висів великий замок, а ручки були обмотані ланцюгами.

– Вранці, як і завжди, працівники прийшли на роботу, але будівля була зачинена і ніхто із "загарбників" ніяких пояснень не давав. Навіть фірма, яка надавала послуги охорони, не попередила про неочікуваних "гостей", – говорить директор "Будинку книги" Тетяна Драганюк. – До того ж, нам не віддають товару, ціна якого становить 1 млн 300 тис. грн.

Як каже Тетяна Миколаївна, у неї є довідка про власність на цю будівлю, але інша особа, акціонер одного з черкаських ЗАТ, також претендує на будинок, пред’являючи зареєстровану довідку з БТІ.

– Виходить, що у будинку два власники, – говорить директор.

Наразі для книгарні підшукують нове приміщення, і в цьому, за словами Тетяни Драганюк, намагається допомогти мерія міста Черкаси. Також директор разом із іншими акціонерами подала позов до Європейського суду.

Підготував: Анна ОСТАПЧУК

профессор кафедры специального фортепиано ОГМА им.А.В.Неждановой, кандидат психологических наук

«Музыкальный репрессионизм» и образовательные «реформы»

Было бы странно мне, музыканту с полувековым исполнительским и педагогическим опытом, обсуждать с известным физиком (ныне министром), к примеру, законы Ньютона или Эйнштейна. Однако, за годы работы на посту министра продвинутые «физики», к сожалению, превращаются в «лириков» старой бюрократической системы. И продолжаются министерские «бурные преобразования», которые вызывают у меня естественную тревогу.

«З 2008 року Міністерство освіти і науки України запровадило практику широкого обговорення з громадськістю всіх без винятку міністерських ініціатив щодо здійснення реформ та розроблення нових нормативних актів», - утверждает министр в своем докладе на одной из европейских международных конференций. Он пытается убедить всех в реальности сказанного. Но декларации И.А. Вакарчука «про посилення громадського впливу на діяльність університетів і академій» не имеют пока никакого отношения к сегодняшней жизни большинства университетов и академий страны. Более того, «права державного університету, …які визначають його інституційну автономію», находятся не в руках профессорско-преподавательского состава вузов, а у «ректорского корпуса» п...

Было бы странно мне, музыканту с полувековым исполнительским и педагогическим опытом, обсуждать с известным физиком (ныне министром), к примеру, законы Ньютона или Эйнштейна. Однако, за годы работы на посту министра продвинутые «физики», к сожалению, превращаются в «лириков» старой бюрократической системы. И продолжаются министерские «бурные преобразования», которые вызывают у меня естественную тревогу.

«З 2008 року Міністерство освіти і науки України запровадило практику широкого обговорення з громадськістю всіх без винятку міністерських ініціатив щодо здійснення реформ та розроблення нових нормативних актів», - утверждает министр в своем докладе на одной из европейских международных конференций. Он пытается убедить всех в реальности сказанного. Но декларации И.А. Вакарчука «про посилення громадського впливу на діяльність університетів і академій» не имеют пока никакого отношения к сегодняшней жизни большинства университетов и академий страны. Более того, «права державного університету, …які визначають його інституційну автономію», находятся не в руках профессорско-преподавательского состава вузов, а у «ректорского корпуса» при министре, или прочих министров. (Достаточно просмотреть мнения СМИ и авторитетнейших специалистов).

Я хочу осветить действительное место и роль общественности, «посилення громадського впливу» в родной Одесской музыкальной академии. Давайте заглянем в «демократическую жизнь» ОГМА им. А.В.Неждановой, которая выразительно описана в статье заслуженного деятеля искусств Украины Ю.А.Кузнецова на сайте www.cultura.net.ua – «Величие… до неприличия».

Приведенные в статье факты, о которых хорошо известно не только мне, целиком и полностью опровергают реформаторские чаяния министра образования.

Перманентная чехарда смены проректоров, деканов, заведующих кафедрами; вынужденный уход ряда опытных сотрудников и увольнение профессионалов, «неудобных» ректору и его жене; откровенный протекционизм, распахнувший двери посредственности; череда проигранных судебных процессов, скандалов; компания травли и слежки за неугодными; публикации пасквилей, пестрящих ложью, хамством и клеветой в адрес авторитетных специалистов, не входящих в свиту ректорской четы, ну а «реорганизации-инновации» насквозь пропитаны как минимум протекционизмом пышно процветают на глазах министерских чиновников… А в результате - сломанные судьбы, разорванные профессиональные взаимосвязи и, в конечном итоге, общее падение исполнительского уровня как основополагающей базы качества обучения, т.е. стандарта художественного образования.

Ни один из предшественников нынешнего ректора ОГМА (не говоря об их женах), не страдал комплексом исключительности и не присваивал себе диктаторских полномочий. Единолично, не интересуясь мнением профессуры, А.В.Сокол упрямо проводит в ВУЗе «реорганизации» в личных интересах под прикрытием министерских инноваций и европейских лозунгов. Перевод консерватории, задачи которой готовить исполнителей, композиторов, людей творческих профессий, на рельсы НИИ по защите диссертаций, «успешно» привело к потере уникальной одесской исполнительской школы (что уже отмечают выдающиеся музыканты современности). Приток в консерваторию посредственных, но «остепенённых» педагогов обеспечил резкое увеличение кандидатов и докторов, не умеющих играть, петь, дирижировать. Скоро невозможно будет прикрыть липовой статистикой, рейтинговыми процентами и солнечными отчётами утрату исполнительских профессий - солиста, оркестранта, концертмейстера. Почетные звания и награды - такой же ректорско-министерский «конек» договоренностей и продаж, как манипуляции с дипломами и диссертациями.

В 2004 году Учёный Совет, возглавляемый «ректором-реформатором» академиком А.В.Соколом, объявил нас, и.о.профессора Ю.Б.Дикого и меня, клеветниками (т.е. целенаправленными лжецами), опозорившими Одесскую консерваторию и подрывающими государственную политику(!) в области музыкального образования, только за то, что мы открыто выскались о некоторых нарушениях в ОГМА им. А.В.Неждановой. С присущей ректору «скромностью», он почему-то причислил свои эксперименты к государственной политике и принудил членов Учёного совета, полностью зависимых от него, подписать донос о, якобы, нашей антигосударственной деятельности в ВУЗе.

В этом же 2004 году значительная часть студентов Одесской консерватории открыто выступили против антиконституционного «экстренного соколо-болонского проекта», не обсужденного и не адаптированного в условиях консерваторий, но сохраненного и поныне. На встрече с министром образования С.Н.Николаенко, уже в 2006 году аналогично мнению студентов высказались все руководители творческих ВУЗов Украины во главе с академиком А.Чебыкиным. А в 2007 г. львовские студенты. Сложности адаптации «болонского проекта» прокатились по многим странам Европы, включая самые свежие студенческие волнения в 80-ти городах Германии. Что до этого нынешнему министру и даже Президенту, когда можно декларировать, что мы влились в Европейское образовательное пространство неким чиновничьим соглашением, а не сутью образовательной системы, лишенной малейшего общественного доверия.

В лучших большевистских традициях, на головы одесских студентов сразу же посыпались репрессии: шантаж, угрозы, анонимные звонки. Родителям одной из талантливых студенток в телефонном режиме некий женский голос (хорошо всем известный) сообщил, что их дочь: «проститутка», которую на днях исключают из консерватории». Благо, отец этой студентки не был сердечником, иначе такой звонок мог бы привести к наихудшим последствиям. Правда, такая атмосфера и такие «глубоконаучные» методы телефонных доносов повысили рейтинги нашей консерватории до первого места среди вузов искусств в 2007 году! Браво МОН!

И тут в памяти всплывают иные времена. В 1937 году в соответствующие органы поступил донос на моего отца от группы «бдительных» сотрудников, где его деятельность тоже была подана как антигосударственная. Конечно же, отца (как и деда, и ещё пятерых членов моей семьи) объявили «врагами народа», а отца расстреляли 8 декабря того же года, а спустя 27 лет реабилитировали, но легче мне от этого не стало, я и так знал истину. Вот так ось репрессий ХХ века, уничтоживших мою семью, шилом вылезла в ХХI веке культом ректорской четы Сокола-Алейниковой в ОГМА на глазах нескольких министерств с их аппаратными службистами, кричащих о демократии. Ныне возможности вождей всех уровней, к счастью, поубавились, но славные большевистские традиции, как мы видим, бережно сохраняются: «кто не с нами – тот против нас» и «если враг не сдаётся – его уничтожают».

Мой иск с Ю.Б.Диким против Учёного Совета о защите чести и достоинства, пройдя все судебные инстанции, вплоть до Верховного суда, был полностью удовлетворен (прилагаю текст «вынужденного» опровержения А.Сокола).

Однако, проигравшие не остановились на «достигнутом». Необходимость выполнения решений судов резко обострила агрессивность ректорских «единомышленников», ждавших и жаждавших повода для отмщения. Игнорируя единодушное мнение кафедры специального фортепиано, на которой я проработал свыше 50 лет, Учёный совет, вопреки здравому смыслу, проголосовал против меня в процедуре переизбрания на должность. Вот так «автономненько», не предъявив мне ни малейших профессиональных претензий, вузовский совет отомстил мне. Хороша «автономно-вузовская демократия», о которой так «печется» г-н И.Вакарчук, впрочем, как и спич-райтеры отраслевых министерств!

А для министерства образования происходящее в чужом «культурном вузе», конечно, как бы отношения не имеет. Мнимый «нейтралитет» двух министерств на этом фоне равнозначен поддержке действиям ректора!

И вновь я вынужден искать правду, и вновь открыто судебное дело по иску Зелинского А.Б. – «О признании проведения конкурса неправомерным, об отмене приказов и возмещении морального вреда» в Киевском суде г. Одессы в ноябре 2007 г., длившееся вплоть до июня 2009 г. (только из-за регулярных неявок ректора) и закончившееся поражением администрации ВУЗа. (Документ МКТ и решение суда прилагаются)

Уже долгое время А.В.Сокол и его покровители демонстративно и беззастенчиво «вытирают ноги» о закон (неявки на заседания суда, невыполнение решений судебных инстанций), не неся за эти деяния ни малейшей ответственности. Всё в полном соответствии с установкой ректора, которую он чётко сформулировал с трибуны общего собрания: «законы пишутся для уголовников».

О какой демократии и уважении к закону может идти речь? О каком правовом государстве?

«Ми готуємо проект Урядового рішення про передачу всіх вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки» - продолжает «дело» своих предшественников нынешний министр образования И.А.Вакарчук. Есть особая специфика в музыкальном, эстетическом и художественном образовании, которая выходит за рамки сферы образования и науки вообще. Это – духовная и сугубо специфическая тонкая область. Возвращаясь к началу моего повествования, хочу спросить Вас, Иван Александрович, - правильно ли, если «лирик» будет давать рекомендации «физикам», или наоборот?

А о чём думает комитет по образованию и науке Верховной Рады? «Умывает руки» гуманитарный отдел Кабинета Министров (в лице бывших работников МКТ), тем самым помогая продвигать в «светлое будущее» феодальную автономию ректоров. В статье Ю.Кузнецова цитируются выводы «Справки министерства культуры и туризма», подписанной зам.министра МКТ О.Г.Шокало-Бенч, о морально-психологическом климате коллектива ОГМА и «ответственности»(!?) ректора. Но разве может быть ответственность у «автономного ректора и его жены» при растущих аппетитах прошлых и нынешних министров? Разве она есть у «Филистеров власти…», как пишет Ю.Дикий на сайте «Украина – зона культурного бедствия»?

Я осознаю степень своей наивности, но всё же осмелюсь предложить следующее:

- прежде чем вещать о демократии и автономии, изучить действительный уровень демократических преобразований в коллективах;

- законодательно (с широким общественным обсуждением) создать систему ограничения ректорской власти;

- конкретно обозначить в нормативных документах реальную ответственность руководителей ВУЗов и министерств за невыполнение законов, нарушение конституционных норм и т.д. (с контролем со стороны Кабинета Министров);

- проводить по инициативе профессиональной общественности регулярные социологические исследования (с соблюдением специфики отраслевого образования);

- ввести в вузовских коллективах, на факультетах и кафедрах общественные слушания министерских проектов и реформ.

Как в 37 году, так и сегодня, «клеветники» с «антигосударственными намерениями» остаются наказуемыми коррумпированной бюрократией! С причинами репрессий 37 года историки как-будто разобрались! А вот с нынешними призраками «сильной руки» и роли «чистых рук… в современной истории» предстоит поспорить в национальных «условиях демократии» - кто же у министров и ректоров «враги»? А кто же «враги культуры» у профессиональной общественности?

Я принципиальный противник большевистской традиции наклеивания ярлыков, но и ребенку ясно, кто же является «врагом культуры» – тот, кто уважает Закон, или тот, кто регулярно вытирает об него ноги, пользуясь молчаливым поощрением работников МКТ, что является прямым пособничеством произволу и беззаконию.

Я полностью поддерживаю своих коллег Ю.Кузнецова и Ю.Дикого.

До Дня музеїв Великий палац Золочівського замку не відкрили, бо криза

Великий палац Золочівського замку, який вже мав кілька репрезентацій до різних дат і кілька обіцянок остаточного урочистого відкриття, так і не встиг відкритися до нинішнього Дня музеїв з банальної причини нестачі коштів на реставрацію, – про це сьогодні, 18 травня, із посиланням на очільницю управління культури і туризму ЛОДА Галину Дорощук повідомив кореспондент ЗІКу.

«На превеликий жаль, у Золочеві обмежаться відкриттям виставки, бо великий палац до огляду ще не готовий у зв’язку із матеріальною та фінансовою кризою. Кошти з бюджету на реставрацію не надходили. Пале маємо до Дня музеїв і позитивну інформації:? За ініціативи міністра культури і туризму України Василя Вовкуна були внесені зміни у проект держбюджету 2009 року щодо фінансування охорони музеїв і бібліотек національного значення. В обласному бюджеті є достатньо коштів на охорону музеїв – 2 млн грн. і це дає впевненість що наші цінності пильно охоронятимуть. Наші музейники стовідсотково забезпечені заробітною платнею до кінця року, мають кошти на придбання нових експонатів до колекцій та реставрацію фондів, який щороку оновлюють на 2 відсотки.

До нинішнього свята кожен із музеїв підготував виставки із найбільших рар...

Великий палац Золочівського замку, який вже мав кілька репрезентацій до різних дат і кілька обіцянок остаточного урочистого відкриття, так і не встиг відкритися до нинішнього Дня музеїв з банальної причини нестачі коштів на реставрацію, – про це сьогодні, 18 травня, із посиланням на очільницю управління культури і туризму ЛОДА Галину Дорощук повідомив кореспондент ЗІКу.

«На превеликий жаль, у Золочеві обмежаться відкриттям виставки, бо великий палац до огляду ще не готовий у зв’язку із матеріальною та фінансовою кризою. Кошти з бюджету на реставрацію не надходили. Пале маємо до Дня музеїв і позитивну інформації:? За ініціативи міністра культури і туризму України Василя Вовкуна були внесені зміни у проект держбюджету 2009 року щодо фінансування охорони музеїв і бібліотек національного значення. В обласному бюджеті є достатньо коштів на охорону музеїв – 2 млн грн. і це дає впевненість що наші цінності пильно охоронятимуть. Наші музейники стовідсотково забезпечені заробітною платнею до кінця року, мають кошти на придбання нових експонатів до колекцій та реставрацію фондів, який щороку оновлюють на 2 відсотки.

До нинішнього свята кожен із музеїв підготував виставки із найбільших раритетів своїх фондів. У колективах будуть відбуватися костюмовані святкування, які атмосферно відтворять історію музеїв. Також своє професійне свято музейники зустріли з новим дорадчим органом – музейною колегією при управлінні культури і туризму ЛОДА. Ця громадська рада, основу якої склала рада директорів музеїв, за розпрацьованим положенням матиме певні повноваження при вирішенні питань, що досі були тільки прерогативою виконавчих структур.

Відтак директор і науковці кожного музею, незалежно від форми власності та підпорядкування, зможуть узяти участь у розробленні Стретегії розвитку музеїв Львівщини. Ця Стратегія розглядалася на нашому останньому засіданні поряд із проблемами роботи Музею народної архітектури і побуту у Львові. Фахівці констатували, що насамперед у Шевченківському Гаї мають бути пріоритетними завдання музею, а не якісь інші», – сказала Галина Дорощук, яку разом із директорами Львівського історичного музею та Львівського музею етнографії в.о. директора Музею архітектури і побуту Іван Косачевич намагався задобрити варениками й високоградусними релаксантами у автентичній хаті-музейному експонаті.

Галина Дорощук на урочистостях з нагоди Дня Музею у Палаці Потоцьких разом із заступником голови ЛОДА Ігорем Держком відзначила працівників музеїв Львівщини нагородивши почесними грамотами Міністерства культури і туризму України та Центрального комітету профспілок працівників культури України завідувачку наукового відділу Музично-меморіального музею С. Крушельницької Дануту Білавич, директорку Самбірського історико-етнографічного музею «Бойківщина» Роксоляну Данчин, вченого секретаря Державного меморіального музею М.Грушевського Софію Легін, завідувачку музично-просвітницького відділу Львівського музею історії релігії Марію Мартиш та вченого секретаря Львівського літературно-меморіального музею І.Франка Марію Оркуш. Відзнаки «Заслужений працівник культури України» за багаторічну плідну працю, високий професіоналізм та вагомий особистий внесок у збереження культурної спадщини знайшли двох завідувачок відділів Львівської галереї мистецтв Ларису Разінкову й Оксану Козинкевич. Грамоти ЛОДА отримали генеральний директор Національного музею у Львові Ігор Кожен, директор Львівського музею етнографії Роман Хмелик, заввідділу археології Львівського історичного музею Емілія Зарубій, директор Добротвірського історико-краєзнавчого музею Йосип Брикайло, головний зберігач фондів Музично-меморіального музею С.Крущельницької Ірина Криворучка, а подяку від Львівської облради – заввідділу ЛІМ «Музей-Арсенал» Лілія Бренер.

ZIK

Президент МГО «Галерея РА»

“Галерея РА” під загрозою виселення

Молодіжна громадська організація «Галерея РА» знаходиться з 1993 року за адресою вул. Б. Хмельницького, 32, підвал ( Шевченківський район м. Києва). На даний час опинилась під загрозою виселення.

На лист-прохання Організації від 29.09.2008 року про можливість приватизації Організацією даного приміщення ми отримали рішення комісії від 13.03.09 про його приватизацію через аукціон, що є заздалегідь програшним для неприбуткової організації та порушує останні Укази Президента і Постанови Верховної Ради про збереження закладів культури.

Молодіжна громадська організація «Галерея РА» 16-ий рік поспіль працює як культурний центр і має велике соціальне значення.

Результатом цієї послідовної праці стала не лише реалізація мистецьких, соціальних проектів та співпраця з найкращими українськими та іноземними митцями, а й плідна співпраця із посольствами та міжнародними культурними центрами, фондами, тощо, організація та участь у престижних вітчизняних та міжнародних мистецьких форумах, а відтак – популяризація українського мистецтва у світі, активне залучення до актуальних процесів сучасної української культури представників професійних кіл та широкого загалу.

Створ...

Молодіжна громадська організація «Галерея РА» знаходиться з 1993 року за адресою вул. Б. Хмельницького, 32, підвал ( Шевченківський район м. Києва). На даний час опинилась під загрозою виселення.

На лист-прохання Організації від 29.09.2008 року про можливість приватизації Організацією даного приміщення ми отримали рішення комісії від 13.03.09 про його приватизацію через аукціон, що є заздалегідь програшним для неприбуткової організації та порушує останні Укази Президента і Постанови Верховної Ради про збереження закладів культури.

Молодіжна громадська організація «Галерея РА» 16-ий рік поспіль працює як культурний центр і має велике соціальне значення.

Результатом цієї послідовної праці стала не лише реалізація мистецьких, соціальних проектів та співпраця з найкращими українськими та іноземними митцями, а й плідна співпраця із посольствами та міжнародними культурними центрами, фондами, тощо, організація та участь у престижних вітчизняних та міжнародних мистецьких форумах, а відтак – популяризація українського мистецтва у світі, активне залучення до актуальних процесів сучасної української культури представників професійних кіл та широкого загалу.

Створення унікального для України Учбового Центру сучасного мистецтва ( артшкола, фотошкола) надають можливість молоді реалізувати свої творчі здібності.

Серед заходів, які заплановані Організацією у 2009 році:

Представлення творів відомих українських митців в м. Матурин, Венесуела;

Презентація міжнародного артпроекту в м. Вільнюс, Литва - в рамках програми «Вільнюс – культурна столиця Європи 2009»;

Проведення IV Міжнародного фестивалю фотографії “KievFotoCom”;

Проведення щорічного Форуму творчої молоді м. Києва (вп‘яте)

Та багато іншого.

Заступник мера Києва Олесь Довгий - кандидат до Чорного списку ворогів культури! Голосуйте.

Голосування за надання Олесю Довгому звання ворога культури стартувало 4-го березня тут: http://www.cultura.net.ua/black.php. Проголосувати як «за», так і «проти» може кожен. Голосування триватиме два тижні.

Підставою до такої ініціативи Оргкомітету стало чергове рішення Київради за підписом Олеся Довгого, яке позбавляє творчої майстерні одразу 19 художників Національної Спілки художників України. На вулиці опинилися такі відомі та шановані майсти, як Іванов-Ахметов, Криволап, Хоменко, Димшиць, Міловзоров та інші.

Додаток до рішення Київради від 28.08.2008 року №105/105 за підписом Олеся Довгого передає у власність інвестору ТОВ «Фінансова компанія «Альянс-Інвестбуд» творчу майстерню художників за адресою Андріївський узвіз, 36 А.

Нагадуємо, що Звання “Ворог української культури” було започатковане 30 листопада 2007 року під час ...

Голосування за надання Олесю Довгому звання ворога культури стартувало 4-го березня тут: http://www.cultura.net.ua/black.php. Проголосувати як «за», так і «проти» може кожен. Голосування триватиме два тижні.

Підставою до такої ініціативи Оргкомітету стало чергове рішення Київради за підписом Олеся Довгого, яке позбавляє творчої майстерні одразу 19 художників Національної Спілки художників України. На вулиці опинилися такі відомі та шановані майсти, як Іванов-Ахметов, Криволап, Хоменко, Димшиць, Міловзоров та інші.

Додаток до рішення Київради від 28.08.2008 року №105/105 за підписом Олеся Довгого передає у власність інвестору ТОВ «Фінансова компанія «Альянс-Інвестбуд» творчу майстерню художників за адресою Андріївський узвіз, 36 А.

Нагадуємо, що Звання “Ворог української культури” було започатковане 30 листопада 2007 року під час Надзвичайних Зборів «Україна – зона культурного лиха» і присвоюється фізичним особам за дії, спрямовані проти закладів культури, пам’яток історії та культури, інших об’єктів культури та культурного ландшафту України.

Звання Ворога української культури вживається разом з іменем особи, що його носить, на рівні з іншими званнями – науковими, державними, почесними та ін. Наприклад: Доктор історичних наук, професор, заслужений діяч мистецтв, ворог української культури і т.д.

На сторінці http://www.cultura.net.ua/black.php можна ознайомитися з складом та статутом Чорного списку.

пианист, композитор, заслуженный деятель искусств Украины

ВЕЛИЧИЕ… ДО НЕПРИЛИЧИЯ

Прем’єр-міністру України пані Ю. Тимошенко

Міністру культури і туризму України пану В. Вовкуну

Міністру освіти та науки України пану І. Вакарчуку

Голові Комітету з питань освіти та науки Верховної Ради України пану В. Полохало

Президенту Академії мистецтв України пану А. Чебикіну

Величие до неприличия, или творческий портрет ректора Одесской государственной музыкальной академии им. А.В.Неждановой, Заслуженного деятеля искусств Украины, академика АНВШ, члена-корреспондента АИУ Украины, доктора искусствоведения, профессора, председателя Одесского отделения Союза композиторов Украины, заведующего кафедрой теории музыки и композиции ОГМА, генерального директора Международного конкурса пианистов памяти Э.Гилельса, Президента Одесского благотворительного фонда имени Э.Гилельса, председателя Одесского отделения музыкального общества Украины, кавалера ордена Ярослава Мудрого, АЛЕКСАНДРА ВИКТОРОВИЧА СОКОЛА

Что-то до боли знакомое из истории Политбюро ЦК КПСС… или как в рассказе одного известного русского классика…

Изучение ЛИЧНОСТИ в истории, прежде всего, опирается на факты, сохранивш...

Прем’єр-міністру України пані Ю. Тимошенко

Міністру культури і туризму України пану В. Вовкуну

Міністру освіти та науки України пану І. Вакарчуку

Голові Комітету з питань освіти та науки Верховної Ради України пану В. Полохало

Президенту Академії мистецтв України пану А. Чебикіну

Величие до неприличия, или творческий портрет ректора Одесской государственной музыкальной академии им. А.В.Неждановой, Заслуженного деятеля искусств Украины, академика АНВШ, члена-корреспондента АИУ Украины, доктора искусствоведения, профессора, председателя Одесского отделения Союза композиторов Украины, заведующего кафедрой теории музыки и композиции ОГМА, генерального директора Международного конкурса пианистов памяти Э.Гилельса, Президента Одесского благотворительного фонда имени Э.Гилельса, председателя Одесского отделения музыкального общества Украины, кавалера ордена Ярослава Мудрого, АЛЕКСАНДРА ВИКТОРОВИЧА СОКОЛА

Что-то до боли знакомое из истории Политбюро ЦК КПСС… или как в рассказе одного известного русского классика…

Изучение ЛИЧНОСТИ в истории, прежде всего, опирается на факты, сохранившиеся в документах. Начну и я с одного из исторических фактов

Ещё в октябре 2000 года, в самом начале ректорства А.Сокола, профессор Одесской консерватории, доктор наук, проректор по науке А.И.Ровенко, осмелился выступить с заявлением на Учёном совете о «тех тупиковых ситуациях, в которых оказываются ВУЗы культуры и искусства, благодаря бумаготворчеству чиновников Министерств и ведомств». Позволю себе процитировать отрывки из сохранившейся записи выступления А.И.Ровенко, где он обращал внимание на:

- законодательные документы, благодаря которым «с одной стороны, ректор может быть заинтересован в Учёном совете, чтобы, сославшись на него сделать обязательными для исполнения непопулярные у преподавателей и сотрудников приказы. С другой стороны, ректор вправе проигнорировать Учёный совет как совещательный орган, издавая приказы по ВУЗу. Именно это продемонстрировал Александр Викторович, издав указ №84»;

- задействование личных средств ВУЗа А.Соколом «не на финансирование научных исследований, а только лишь на ремонт и строительство»;

- начало нового периода консерватории – «периода тяньцзиньско-китайского нашествия с последующим расцветом контрактной системы»;

- «ряд творческих работников… вместо того, чтобы заниматься художественным творчеством, все свои усилия направляют на получение кандидатской степени или почётного звания любой ценой».

А.И.Ровенко, будучи сам теоретиком, говорил: «У нас наметилась тенденция перехода власти из рук выдающихся музыкантов-исполнителей к теоретикам… Все теоретики-руководители оказываются в двойном подчинении: с одной стороны как проректоры ректору, с другой – как члены кафедры заведующему кафедрой, являющемуся в то же время ректором».

Нужно отметить, что сегодня эта тенденция правления А.Сокола усилена ещё и тем, что председатель профсоюзной организации Академии, С.В.Мирошниченко, тоже член его кафедры. Соответственно, она защищает не коллектив от своеволия руководства, а, напротив, прислуживает всем «идеям» А.Сокола (тому подтверждение - её участие в одном из судебных процессов между сотрудником Академии и ректором в качестве свидетеля и защитника со стороны ректора, Дело № 2-872/08 в Суворовском районном суде г.Одессы).

Ныне фактическое руководство консерваторией принадлежит супруге ректора - Т.Алейниковой-Сокол. Кто же она? «Великий» педагог современности, воспитавший более 50 лауреатов Международных конкурсов (?!), Женщина года (2006) в рейтинге «Народное признание» (?!) , Исполнительный директор Международного конкурса пианистов памяти Э.Гилельса (?!) .

Хочется проанализировать некоторые вехи её жизненного пути. Весьма посредственная учащаяся Одесского музыкального училища, по мнению ее учителей и соучеников. В дальнейшем - ничем не примечательная учительница музыкальной школы, без малейшего шанса продвинуться куда-либо по карьерной лестнице, и тем более творческой. Человек, применяющий свои собственные эксклюзивные приёмы развития способностей будущих лауреатов. Ученики и их родители до сих пор вспоминают особый приём Т.Алейниковой – выдёргивание волос и болезненное щипание детских рук до синяков за неверно взятую ноту. Многие родители предпочитали не оставлять своих детей наедине с этим продвинутым педагогом. И так бы сидеть Т.Алейниковой вечно в музыкальной школе и разрабатывать свои методы обучения… Как вдруг, о чудо, на её пути встретился не кто иной как А.В.Сокол. Вот тут-то всё и началось…

Именно по её указаниям ректор-супруг изживает из ВУЗа педагогов и сотрудников самых разных уровней – от проректоров, профессуры до секретарей. Степень падения настолько велика, что искренняя дружба или даже личная «собачья» преданность подчинённых руководящему семейному тандему не является защитой и гарантией от репрессий и унижений.

В каком ещё творческом ВУЗе в течение 9 лет «выдавлено» с должностей такое количество неугодных сотрудников: 4 декана (В.Горчакова, И.Борух, В.Дашковский, Н.Довгаленко), 4 проректора (А.Ровенко, А.Стёпин, Г.Завгородняя, И.Кудинов), 3 завхоза, 5 секретарей ректора, полностью (и не единожды) сменён состав отдела кадров во главе с двумя начальниками (Л.Костюк, С.Сахарук)?

В каком ВУЗе ректор хитростью, силой, страхом и другими иезуитскими методами может заставить сотрудников подписывать подмётные письма против своих друзей, соучеников, коллег?

В каком ВУЗе руководящий костяк принадлежит одной семье: ректор, супруга, проректор по АХЧ (близкий родственник супруги)?

Ректор какого учебного заведения на планете приблизительно в одно и то же время протаскивает через горнила высшего музыкального образования своего зятя и свою супругу?

Какой руководитель позволил бы супруге по ночам обзванивать сотрудников консерватории с угрозами и откровенной клеветой?

Какой должна быть обстановка в ВУЗе, если проректор А.Л.Олейник, желая угодить режиму, без тени сомнения вбрасывает в пространство идею сотрудничества с погранвойсками страны(!) дабы перекрыть государственную границу для профессорско-преподавательского и студенческого состава, чтобы они, не дай Бог, не проскользнули на международные конкурсы и фестивали? «Граница на замке! Враг не пройдёт!»

Чтобы не быть голословным, приведу несколько цитат из заявлений тех, кто осмелился противостоять режиму:

- из письма и.о.профессора Ю.Б.Дикого Министру Б.С.Ступке: «Можно ли доверить должность руководителя человеку не просто хронически пьющему, но у которого под воздействием алкоголя возникают неадекватные реакции, способные поставить ВУЗ и коллектив перед весьма сложными проблемами?» (23.06.2000 г.);

- из письма професора В.Дашковского Министру Ю.П.Богуцкому: «…по ряду вопросов я открыто выступал на заседаниях ректората… Я был выдвинут на должность декана… Узнав об этом, ректор создал конкурсную комиссию, что не соответствует регламентирующим документам по выборам декана, и на Учёном совете, от лица этой комиссии, объявил, что к выборам я не допущен. Причину недопуска он не назвал…» (03.02.2003);

- из письма и.о.профессора, проректора Г.Завгородней Министру Ю.П.Богуцкому: «…в ОГМА процесс подбора кадров постепенно сложился по принципу «охоты» на неугодных людей… их ставили перед выбором: или написание заявления об уходе по собственному желанию, или сфабрикованное увольнение по статье… Этот шквал скорее всего будет набирать обороты, увеличивая число жертв, либо этому, очень хочется надеяться, будет положен конец» (2003 г.);

- из письма проректора Г.Завгородней начальнику управления культуры Н.М.Бабич: «…в настоящий момент… на должности может находиться только тот человек, который угоден лично ректору и сумеет «попасть в резонанс» с его личными амбициями…: сказано уволить – значит уволить, сказано «фас» - значит объявить охоту»; «личная нетерпимость ректора, неадекватность и непоследовательность его решений, преследование сотрудников даёт мне основания говорить о том, что коллектив консерватории нуждается в помощи…» (сентябрь 2003 г.);

- из заявления начальника отдела кадров ОГМА С.Н.Сахарук ректору А.Соколу: «… Ваша супруга Т.Алейникова в крайне возбужденном состоянии оскорбляла меня… Я возмущена поведением Вашей супруги… Т.Алейникова регулярно звонит сотрудникам ОГМА, вынуждая их к осведомительству… Учитывая то, что Ваша супруга не является членом коллектива ОГМА, прошу Вас впредь не позволять ей вмешиваться в мою профессиональную деятельность и деятельность других сотрудников Академии и прекратить воздействие на них Т.Алейниковой через телефонные переговоры» (24.11.2005);

- из письма и.о.профессора, декана фортепианно-теоретического факультета ОГМА Н. Довгаленко Министру И.Д.Лиховому: «…брутальність та безпідставні негативні характеристики з боку ректора О.В.Сокола надали мені немалих моральних збитків. Має місце і тиснення на мене як на декана… Ректор фактично відсторонив мене і від участі у вступних іспитах… Всі вступні оцінки проставлялися в екзаменаційних листах після обговорення з ректором в його кабінеті, а самі іспити проходили в обстановці суворої секретності (з перекритими входами, кордонами і т.п.)»; «Я дуже стурбована не тільки численними порушеннями законодавчих норм у діяльності нашого ректора, але й не менш важливими моральними збитками цієї діяльності. Його авторитарність, невміння слухати чиюсь думку, волюнтаризм, безпринципність, що проявляється у відсутності твердих критеріїв щодо вирішення поточних справ, створення кола «своїх людей» та відверте цькування інакомислячих… створють у ВНЗі напружену атмосферу. Інтриганство стає нормою спілкування» (27.03.2006);

- из письма и.о.доцента, заведующей аспирантурой ОГМА О.В.Субботы Министру В.В.Вовкуну: «В нашем городе всем известно, что фактически «руководит» нашим учебным заведением супруга ректора. Она вмешивается не только в учебный процесс, но и в подбор кадров, прием студентов, аспирантов, в личные вопросы сотрудников. Если кто-то делает не так, как она хочет, то с теми людьми «расправляются» административными методами. Мой вопрос служит тому примером… последовали гонения в виде незаконных дисциплинарных взысканий, а затем и моё увольнение с должности заведующей аспирантурой. Мне пришлось обращаться в Генеральную прокуратуру и в суд» (декабрь 2007).

- из обращения и.о.доцента О.Субботы к Президенту Украины: «Я зверталася в Міністерство культури і туризму України з приводу утиску моїх трудових прав ректором Одеської державної музичної академії імені А.В.Нежданової. Заступник Міністра О.Шокало-Бенч замість об´єктивної перевірки і розгляду моїх заяв, порушивши вимоги Статей 15, 19 Закону України «Про звернення громадян» тільки перенаправила мої заяви безпосередньо ректорові Соколу О.В. (дії якого я оскаржила). Після цього, гоніння Ректора відносно мене тільки посилилися. Я вимушена була написати скаргу Генеральному Прокуророві з приводу порушення вже Міністерством культури і туризму законодавства «Про звернення громадян» (2008).

Впечатляет, не правда ли?

Безответные вопросы, относительно деятельности и поведения ректора А.Сокола, можно продолжать бесконечно…

Какой должна быть атмосфера, если преподаватели, возвращаясь победителями с Международных фестивалей и форумов, предаются обструкции и находятся под угрозой выговоров лишь за то, что сами нашли и средства, и возможности для участия в фестивалях?

В каком ещё творческом ВУЗе мог родиться уродливый приказ ректора (Пр.№14 от 10.02.09) об обязательном визировании и персональном разрешении (или неразрешении) ректора на участие преподавателей и студентов в любых конкурсах? Кроме ректора, своё разрешение должны дать: заведующий кафедрой, начальник учебного отдела, начальник отдела кадров, проректора… При этом известны случаи, когда ректор немотивированно отказывал коллективам и ведущим специалистам в поездках на конкурсы, научные конференции.

Какой руководитель храма искусств удостоился бы от великих музыкантов современности такой характеристики, направленной на имя Министра культуры и туризма Украины: «Нас удивляет негативное отношение ко Второму международному конкурсу скрипачей им. Д.Ойстраха А.В.Сокола – ректора музыкальной академии им. А.В.Неждановой, игнорирование администрацией ВУЗа этого яркого события в музыкальной жизни Украины» (18.03.2006, подписано председателем жюри З.Броном и тринадцатью членами жюри конкурса, в числе которых В.Пикайзен, С.Сондецкис, Л.Исакадзе, П.Купин, С.Кравченко, Y.Kless, G.Kosuta, S.Schwartz, A.Tatsumi и др.) Это обращение написано в адрес И.Д.Лихового. Подобные письма адресовались и другим Министрам. Однако, ответ у них для нас всегда ОДИН - ……….!!!

Я никогда не был сторонним наблюдателем событий, происходящих в моей родной консерватории. В 2005 году, будучи начальником управления культуры и туризма Одесской облгосадминистрации, я по долгу службы был включён в состав комиссии, исследующей положение дел в Одесской музыкальной академии в связи с экстраординарными событиями, происходившими в то время – объявленной голодовкой профессора Ю.Б.Дикого. Хочу рассказать, как всё было на самом деле.

Я был заместителем председателя данной комиссии, а заместитель Министра культуры и туризма Украины О.Шокало-Бенч – председателем. Приехала видная, энергичная, прогрессивная, «мечущая громы и молнии» в адрес безобразий, творящихся в Академии Ольга Григорьевна Шокало-Бенч. Её глаза сверкали праведным гневом, готовым поразить всё зло на своём пути. Признаюсь, это меня поначалу обнадёжило. Так как я практически постоянно находился рядом с ней, попытки Т.В.Алейниковой-Сокол войти в контакт и повлиять на мнение зам.министра были долгое время бесперспективными. Однако, вскоре в глазах и речах Ольги Григорьевны я почувствовал плавное diminuendo и от острого sforzando почему-то не осталось и следа. Вдруг я понял, что она говорит не со мной и отвечает не на мои вопросы. Странная глухота... Чем она интересно вызвана? Тем более, что в это время, ректор радостно восклицал: «Теперь, наконец-то, Шокало-Бенч повернулась к нам лицом!»

В это же время все наблюдали рвение супруги ректора в обрабатывании студентов и преподавателей: коллектив консерватории в чётко назначенное каждому время пел для комиссии «оду к радости» любимому ректору. Стало нормой в последнее десятилетие в нашем ВУЗе, что каждый чётко заучил свою партию, написанную «талантливым дирижёром» - Т.Алейниковой-Сокол. Практически из трёх дней комиссия потратила полтора дня на беседы, один день на составление информационной справки и всего 4 часа на работу с документацией.

Тем не менее, в процессе исследования документации и дел в Академии ситуация оказалась катастрофической. Среди всего прочего, комиссию потрясли некоторые изъятые материалы вступительных экзаменов. Оказалось, что некоторые (поступившие с положительными оценками) студенты просто не знают элементарной музыкальной грамоты. И, тем не менее, они почему-то(!) становились студентами ВУЗА. Среди абитуриентов оказалась и супруга ректора Т.В.Алейникова-Сокол, экзаменационные работы которой потрясали своей каллиграфической чёткостью и ясностью мысли: не было видно ни одной правки. Это, видимо, второй случай в истории после И.С.Баха, который никогда не правил свои записи… Странной оказалось потребность Т.В.Алейниковой-Сокол получить высшее образование непосредственно перед выходом на пенсию и именно в годы руководства ВУЗом её мужа. Видимо это семейная традиция. Чуть ранее этот же «тернистый путь познания» в музыкальной академии прошёл и зять ректора – В.Рондин – депутат Одесского городского Совета.

В Одессе членами комиссии был подписан только проект результатов проверки. И в нём нами был принципиально поставлен вопрос о невмешательстве в дела Академии постороннего лица – Т.Алейниковой-Сокол. Однако, в итоговых документах этот пункт почему-то был проигнорирован. Точно также по всем другим «болевым» направлениям работа комиссии потихоньку свелась к нулю. И самые вопиющие проблемы оказались вне поля зрения.

Хотя в результатах своей работы комиссия всё-таки предлагает «обратить внимание ректората Академии» на (цитирую):

1) улучшение в коллективе морально-психологического климата, недопущение преследований в любой форме преподавателей и студентов, урегулирование вопросов, касающихся вопросов работы Академии с помощью диалога(!) (Не кажется ли вам, что даже сама постановка вопроса комиссией о «недопущении преследований преподавателей и студентов в какой-либо форме» является вопиющей!!!);

2) обеспечение проведения на альтернативной основе честных, прозрачных, демократичных выборов ректора; (Не режет ли слух предложение комиссии о проведении ЧЕСТНЫХ выборов ректора в храме искусств!!!!);

3) улучшение организации учебно-воспитательного процесса, работы органов общественного и студенческого самоуправления и их участие в нормализации морально-психологического климата в коллективе»… (ну и где же эти органы?!!)

И, наконец,

4) предусмотреть в контракте с ректором персональную ответственность за исполнение вышеизложенных требований, вплоть до увольнения»(!!!)

Заметьте, дата этого документа - 28.09.2005 год. Все высказанные замечания, несмотря на свою изящную и мягкую форму, демонстрируют любому здравомыслящему человеку до чего доведена ситуация в ВУЗе нынешним руководством.

В этом итоговом документе комиссии обращает на себя внимание терминология – «обратить внимание», «улучшить», «обеспечить», «нормализовать», «предусмотреть»…. Эдакое дежавю, когда сотрясается воздух, но смысла в указаниях нет, ибо нет таких мер и весов, которыми можно измерить данное словоблудие. При попустительстве заместителя министра О.Шокало-Бенч, которая якобы «взяла ситуацию в свои руки» и имитировала активность, под её «чутким руководством», не было предпринято ни единого действия в сторону коллектива Академии, в сторону справедливости и неукоснительного исполнения пунктов своего же документа. Благодаря безответственности зам.министра ситуация сегодня доведена до абсурда - рушится великое здание Одесской высшей музыкальной школы.

Из письма доцента ОГМА П.Г.Купина (включённого в состав комиссии) Министру И.Д.Лиховому: «Настоящим заявлением я выражаю протест против усечённой информации, отражённой в справке и поданной на подпись председателю комиссии, заместителю министра О.Г.Шокало-Бенч. Я считаю, что справка, где… подтверждён длительный конфликт в коллективе академии, и не раскрыты причины этого конфликта, не может обеспечить улучшение морально-психологического климата в коллективе» (01.11.2005).

Но хоть так - беззубо, лениво - были даны направления действий. Но за прошедшие годы ректор и его команда не исполнили ни одной буквы всех замечаний и пожеланий высочайшего Министерства. Напротив, ситуация усугубилась и «нарыв продолжает гноиться». Львиную долю времени ректор занимается судебнымии тяжбами, которые «сыпятся на его седую голову» - на сегодняшний день число судебных разбирательств выросло до цифры «5» (да уж, А.Сокол и впрямь «отличник»). Где уж тут время найти Председателю одесского Союза композиторов для создания новых музыкальных произведений, в т.ч. весьма показательной, проанонсированной ещё 7 лет назад симфонической поэмы «Цезарь и Клеопатра»?

Как «прекрасно» живётся и работается в замечательной Одесской музыкальной академии после вышеназванной проверки и указаний комиссии подтверждают многочисленные заявления сотрудников, вынужденных бежать от беззакония руководства. Вот несколько тому примеров:

- из заявления декана фортепиано-теоретического факультета Н.С.Довгаленко ректору А.Соколу: «В зв´язку з тим, що в відношенні до мене при рішенні поточних справ ректор допускає відверте цькування і брутальність, а численним порушенням в роботі ректорату я протистояти не спроможна, прошу звільнити мене…» (23.03.2006);

- из письма доцента П.Купина Министру И.Д.Лиховому: «В знак протеста против безразличия кафедры и ректора… я прерываю трудовые отношения с ОГМА им. А.В.Неждановой и ухожу с занимаемой должности» (14.02.2006);

- из заявления начальника отдела кадров С.Сахарук ректору А.Соколу: «В течение продолжительного времени руководством Академии и непосредственно Вами искусственно создаются препятствия нормальной работе отдела кадров, а также ведется политика психологического давления и выживания неугодних Вам сотрудников и меня лично. В связи с этим считаю невозможным продолжать работу в подобной атмосфере, поэтому прошу уволить меня с занимаемой должности по собственному желанию» (4.11.2007).

Город гудит… Недавно, разоткровенничавшись на ректорате, А.В.Сокол «порадовал» всех присутствующих неотвратимым приходом в руководство «жёсткой руки», которая и доведёт Академию до… истинного порядка, выявив и наказав несознательных членов профессорско-преподавательского состава. Эта будущая «рука» будет принадлежать новому проректору, формулировка должности и направление работы которого ещё не внесены в анналы ВУЗов нашей страны и бывшего СССР. Но… - главное, чтоб ректор захотел. А тут, глядишь, и чиновники Министерства подтянутся – придумают несуществующую должность и оформят всё в лучшем виде. Ведь это уже проходили, и не раз.

Некоторое время назад захотел ректор избавиться всего лишь от одного неугодного человека - заведующей аспирантурой, которая не согласилась по приказу Т.Алейниковой опорочить талантливого, порывистого, искреннего профессора Ю.Дикого… и тогда на этого человека обрушилась «вся машина». Ректор «включил все пары», якобы реорганизовал структуру ВУЗа, а Министерство и его чиновники тут как тут: «Чего изволите? Поможем!» И помогли: при существующем отделе аспирантуры должность зав.аспирантурой задним числом была упразднена. А чтобы обосновать необходимость этих насущных мер, ректор придумал несуществующий ни в одном ВУЗе, так называемый «факультет высшей квалификации», в который слил аспирантуру, магистратуру и соискателей учёных степеней. Как это гениально! Как это ново и свежо! Студенты, аспиранты, преподаватели – все в один котёл!!! Какие могут быть вопросы? Если ректор захотел….. господин А.Полусмяк из министерства тут как тут! Такая у нас демократия и руководство отраслью.

На что могут надеяться люди в этой стране? На что может рассчитывать труженик, на плечах которого держится культура и искусство? Народ не верит власти - власть оторвана от него. Правят бал те, у кого власть и деньги. Не работает конституция и законы, безнаказанно не выполняются решения судов….

В чём смысл деятельности, в частности, Министерства культуры и туризма нашей страны? И есть ли он вообще? Какие функции обязаны выполнять все «винтики» этой огромной машины? Чем они должны заниматься и что они делают на самом деле? В моём понимании – это дармоеды, которые получают зарплату от государства, при этом не предпринимая никаких действий по наведению порядка во вверенной им области. В течение десятилетия владычества Сокола и Алейниковой-Сокол в адрес Министерства были отправлены десятки, сотни возмущённых писем, просьб, требований обратить внимание на то или иное безобразие в музыкальной академии. Пишут люди разных рангов, разной степени дарований и таланта: от «тяжеловесов» Народных артистов до студенчества. В ответ – отписки, а то и откровенная ложь. Пишут люди оскорблённые, униженные, потерявшие веру в справедливость, человечность и порядочность. А своим бездействием Министерство «крышует» эти безобразия и беззакония. А некоторые из его работников (в частности О.Бенч, А.Полусмяк) – откровенно участвуют в них:

- из письма Заслуженного деятеля искусств Украины Ю.Любовича заместителю министра О.Шокало-Бенч: «На адресу Кіровоградського музичного училища надійшов пакет газетних добірок з Одеси… дивного походження – неіснуючої редакції, неіснуючої газети… Те, що відбувається в Одеській консерваторії останнім часом, і те, в якому світлі адміністрація цього закладу намагається негативно «пропіарити» представників «свого» ВНЗу, незгодних з думкою «КОРМЧЕГО», викликає не тільки подив, а й закономірне обурення» (2006);

- из ответа О.Шокало-Бенч на вышеупомянутое письмо: «Міжвідомчою комісією, якою у вересні 2005 року вивчався стан справ в ОДМА ім.. А.В.Нежданової, зазначені газетні публікації перевірялися. За результатами перевірки складена довідка, з якою ознайомлено трудовий колектив навчального закладу» (23.09.2006 № 14-69-19).

Смею утверждать: - Вы лукавите, Ольга Григорьевна! Я был членом той комиссии и ничего подобного не происходило: не проверялись эти материалы, не был ознакомлен коллектив с этими «грязными» публикациями!

В июне 2008 года прокуратурой Одесской области на ректора А.Сокола было открыто криминальное дело (за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України – невиконання судового рішення). Как водится, ректор срочно заболел и затем были задействованы некоторые влиятельные каналы, дабы спасти ректора от уголовной ответственности. Им удалось закрыть уголовное дело, но прецедент состоялся, и доказал всем, что можно противостоять этой машине и отстаивать свою честь и достоинство. Далеко не все хотят склонять голову перед очевидной несправедливостью, агрессивной посредственностью и вопиющими нарушениями конституционных прав человека. Даже видавших виды членов Учёного совета Одесской музыкальной академии потрясла сентенция ректора, что его супруга ни больше, ни меньше – СВЯТАЯ и ГЕНИАЛЬНАЯ! Да-да, именно так и было сказано! На что из рядов Учёного совета послышались и другие мнения… Люди постепенно начинают осознавать, кто ими руководит и поднимают головы.

Стоит ли тратить силы и здоровье на то, чтобы защищать обиженных и униженных, бороться со злом во имя торжества справедливости? Да, и ещё раз, да! В этом суть религии наших предков, суть менталитета и суть профессии нашей – нести доброе, светлое и вечное.

Я обращаюсь к тем, кому небезразлична нынешняя ситуации в нашей исполнительской и научной музыкальной культуре! Мои размышления, надеюсь, предупредят вас о том, что даже сейчас, «в наш просвещённый век» мы ещё не научились защищать непреходящие ценности и внутри себя, и в мире. Всегда существует опасность возрождения тоталитаризма, ибо он возникает там, где присутствует страх, молчаливое согласие, бездумная преданность, угодничество, равнодушие, карьеризм и, в конечном счёте, предательство. Серая некомпетентность, посредственность – это враги культуры, это питательная среда для размножения микробов злобы, мстительности, неадекватности и коррупции.

Предлагаю поразмышлять о целесообразности и смысле существования Министерства культуры и, тем более, туризма! О месте и роли в названном Министерстве таких «прогрессивных», «принципиальных» и «справедливых» руководителей как О.Г.Шокало-Бенч, А.Полусмяк… Предлагаю посмотреть вокруг себя – не происходит ли нечто подобное с вами?

Я считаю необходимым внести в список ВРАГОВ КУЛЬТУРЫ, вопреки высоким должностям, орденам (заслуженным и не очень), научным званиям, почётным степеням:

1) ректора ОГМА им. А.В.Неждановой СОКОЛА АЛЕКСАНДРА ВИКТОРОВИЧА за всё им содеянное в течение последних 10 лет;

2) заместителя Министра культуры и туризма Украины ШОКАЛО-БЕНЧ ОЛЬГУ ГРИГОРЬЕВНУ за некомпетентность, душевную и сердечную «глухоту», попустительство беззакониям вышеназванных «героев», беспринципность и имитацию государственной деятельности.

3) отдел анализа и прогнозирования МКТ в полном составе в лице его руководителя Полусмяка А.Н. за их «анализ и прогнозирование» уничтожения культуры.

P.S. На сегодняшний день, печальным эпилогом сказанному стало открытое заявление профессора ОГМА Ю.Б.Дикого, адресованное ректору А.Соколу: «…Створені Вами і Вашою дружиною умови корупції, протекціонізму, культу власної особистості, з наслідками репресій до невгодних викладачів та студентів, віртуозно перевтілені у п’єсу абсурду, до якої долучилися персонажі МКТ та МОН… …Я змушений з 1 квітня звільнити себе і Вас від службових відносин у академії, які не мали, не мають і не можуть мати альтернатив…»

Голова Місії Д.Ойстраха та С.Ріхтера, професор кафедри спеціального фортепіано ОДМА, лауреат премії «Твої імена,Одесо»

Філістери влади… або чи є у влади влада?

Це риторичне питання! Бо у перших осіб – Президента, Прем’єр-міністра, міністрів – влади мабуть і нема. У кого ж вона є?

Пріоритет у Президента – головний – демократія…

Дивіться – Україна отримала від кожного з міністрів по 5 пріоритетів. І скрізь лунає – демократія, демократія, демократія…

Особливо вона лунає до молодих, до освіти – «самоврядування, автономія ВУЗів»!., де ж це побачити? Підказуйте! Хіба є першовладна цікавість до освіти у її кризових проблемах? Де стурбованість за майбутнє держави, та її соціальний капітал – довіру громадськості? У законодавстві на паперових проектах, чи у аудиторіях та кафедрах?

Нові пропозиції до Закону про «ВИШ» додаються. А ким? Корумпованою бюрократією та корумпованим ректорським корпусом, згуртованим у «громадські ради» міністрами і екс-міністрами. Бо де вивчалися, де обговорювалася специфіка виховання - медиків, педагогів, митців, вояків… у їх унікальних особливостях? Ну ніяк до чиновницько-законодавчого знаменника, як прокрустова ліжка не укладеного.

Статті, виступи, форуми, конференції чи голодування громадськості, ніяк владу не турбують, бо потопає вона у кабінетах міністерств та ректорських портфел...

Це риторичне питання! Бо у перших осіб – Президента, Прем’єр-міністра, міністрів – влади мабуть і нема. У кого ж вона є?

Пріоритет у Президента – головний – демократія…

Дивіться – Україна отримала від кожного з міністрів по 5 пріоритетів. І скрізь лунає – демократія, демократія, демократія…

Особливо вона лунає до молодих, до освіти – «самоврядування, автономія ВУЗів»!., де ж це побачити? Підказуйте! Хіба є першовладна цікавість до освіти у її кризових проблемах? Де стурбованість за майбутнє держави, та її соціальний капітал – довіру громадськості? У законодавстві на паперових проектах, чи у аудиторіях та кафедрах?

Нові пропозиції до Закону про «ВИШ» додаються. А ким? Корумпованою бюрократією та корумпованим ректорським корпусом, згуртованим у «громадські ради» міністрами і екс-міністрами. Бо де вивчалися, де обговорювалася специфіка виховання - медиків, педагогів, митців, вояків… у їх унікальних особливостях? Ну ніяк до чиновницько-законодавчого знаменника, як прокрустова ліжка не укладеного.

Статті, виступи, форуми, конференції чи голодування громадськості, ніяк владу не турбують, бо потопає вона у кабінетах міністерств та ректорських портфелях, продовжуючи угноювати умови корупції, протекціонізму, авторитаризму та рейтингової брехні.

Одеса має пропозицію - звернути увагу на кандидатів у вороги культури та освіти. Їх багато, але їх треба подолати.

Це ректор ОДМА ім. А.В.Нежданової (з своєю жінкою, бо скоріш вона ректор) – академік Сокол О.В. (його феодальні здібності віддзеркалені у колекції посад, звань та нагород). Це працівники відділу аналізу та прогнозування міністерства культури - І.І.Походзей, О.М.Полусмяк та зам. міністра О.Г.Бенч, - філістери влади, заступники О.В.Сокола та його дружини.

Мене вони так «приголубили», так «віддячили», що зараз, у час кризи, змушений зробити останній крок та полишити місце, де працював 40 років.

Відкрита заява до ректора Сокола - наслідок його дев’ятирічного панування (разом із жінкою), за підтримки міністерств культури та туризму за усіх міністрів, які керували чим завгодно, окрім конкретних справ (матеріали, яких дуже багато, поступово додамо у ЗМІ). Тому і «маємо те, що маємо» до суттєвих змін, до найгіршого, зовсім не через міністрів, а через тих, хто «куховарить» для них, хто «під ковдрою» тримає особистий «інтерес» разом зі спільниками. А про демократію хором рясні пісні співають під проводом перших осіб влади.

Додаток до статті

Ректору ОДМА ім. А.В.Нежданової

Заслуженому діячу мистецтв України, академіку АНВШ, члену-кореспонденту АМ України, доктору мистецтвознавства, професору, кавалеру ордена Ярослава Мудрого, Голові Одеського відділення спілки композиторів України, завідуючому кафедрою теорії музики та композиції ОДМА, Президенту Фонду ім. Е.Г.Гілельса, Генеральному директору Міжнародного конкурсу піаністів пам’яті Е.Г.Гілельса, голові Одеського відділення музичного товариства України пану СОКОЛУ О.В.

В.о.професора Дикого Ю.Б.

Відкрита заява (остання)

(по матеріалам ЗМІ, заявам ректорату, листам-анонімкам та анонімним дзвінкам)

Минув достатній час, щоб зробити висновки про Ваші особисті «успіхи», тим паче, що історія музичного мистецтва не має їм аналогів, - як дуже «гідно» пише Ваш підлеглий, проректор О.Олійник – про «щедрий і досить рідкісний талант неординарно мислячого керівника», у газеті «Культура та життя». І це не дивно, бо з Вами «пліч-о-пліч… іде згуртована команда однодумців помічників… генераторів прогресивних ідей» (там же), головна праця яких - підлабузництво, віддзеркалене у «ці кумедні часи», мабуть, найкращою у світі колекцією винагород та звань, які, на жаль, Ви вже мусите дописувати у листах власноруч.

Дійсно, Ваша «творча праця» і «генерація ідей» разом з «генераторами» зайшла так далеко, що колись славетний заклад минув «крапку відліку», перетворившись у феодальний маєток. Створені Вами і Вашою дружиною умови корупції, протекціонізму, культу особистості, з наслідками репресій до невгодних викладачів та студентів, віртуозно перевтілені у п’єсу абсурду, до якого долучилися персонажі МКТ та МОН. Не має потреби удаватись до її подробиць, бо вона вже тішить громадську думку не тільки українців. Мабуть її апофеозом стане захист дисертації Вашої дружини (яка сподіваюсь вже написана), бо глибини «геніальних ідей» пролунали з «величчю, порядком та ясністю трьох китів» класичної музики (ТК «Академія» 26 лютого), з «світовим відкриттям» – Сьомої симфонії П.Чайковського.

Захист «червоного диплому» Вашої дружини, за підтримки МКТ, відіграв неабияку роль у підвищенні якості музичної освіти у приватизованій вами вдвох академії.

Християнський звичай прощення 1 березня змушує мене піти Вам назустріч – з 1 квітня звільнити себе і Вас від службових відносин у академії, які не мали, не мають, і не можуть мати альтернатив, згідно з Вашими принципами, які втілені - «як найкращий засіб добитися успіху» («Пасаж», 2003).

1 березня 2009 р. Ю.Б.Дикий

P.S. З нетерпінням чекаю прем’єру Вашої симфонічної поеми «Цезар та Клеопатра», яку Ви анонсували у «Одеському віснику» у 2002 р. ЇЇ «велич, порядок, ясність, як «кити» класичного твору», впевнений, буде не менш значна, чим якась «Сьома» симфонія П.Чайковського.