За матеріалами книги „Кнайпи Львова” Юрія Винничука: кнайпа „Атляс” розташовувалася на площі Ринок 45 у першій половині ХХ століття. Засновником кнайпи був М. Атлясс, відомий своїми неймовірними напоями: „сметанкова” (вершкова) горілка, „порічняк”, „ожинівка”, „горіхівка”, „ялівцівка”, „вишняк”, „атлясівка”. Пізніше власником кнайпи став Едвард Терлерський, якого завсідники люб’язно називали „Пан Едзьо”. Окрім виробництва алкоголю, його бурхлива фантазія поширювалася також на вишукані канапки, фантазійні салати, пишні супи і казкові печива. Кожен із залів – Білий, Зелений, Сірий, Бочковий, де сиділи на бочках, а кухлі були прикуті ланцюгами, Мистецький – мали своїх постійних відвідувачів і вдень і вночі. Стіни закладу були списані карикатурами та віршиками львівських митців. Сюди сходилися стежки всіх найвидатніших особистостей Львова. Бажання поспілкуватися з богемою – письменниками, журналістами, художниками, акторами виявляли і грошові мішки – нафтові підприємці, банкіри, поміщики, графи та князі. Тут за одним столом сиділи видатні поети і невдахи-графомани, бунтівливі студенти і комісари поліції, священики і революціонери. Серед відвідувачів „Атляса” слід відзначити поета, пісняра і журналіста Генріка Збєжховського. Для того щоб випити з ним вишиковувалися справжні черги. Завсідниками були гумористи радіопередачі „Весела львівська хвиля” – Щепко, Тонько та радник Стронько. Тут сиділи видатний маляр Вигживальський, дотепний критик Генрик Гашелєс, актор Лєшек Посьпєловський, письменник Корнель Макушинський, інженер-винахідник водневої бомби Улям, художники Олександр Новаківський і Роман Сельський. Свого часу бували у „Атлясі” Бруно Шульц, Артур Рубінштейн. Тут співала відома японська співачка Татко-ківа. Під „Атлясом” юрмилися збуджені панянки, коли сюди приїжджав актор Мечислав Цибульський. Саме тут споїли медівкою Олексія Толстого. В „Атлясі” можна було замовити віршика на іменини, скласти любовного листа, промову на похороні – а все це обходилося виставлянням обіду чи випивки. Ціла плеяда молодих незаможних літераторів саме таким чином заробляла собі не тільки на обід, але й отримувала солідні гонорари. Пан Едзьо любив брати учать у розіграшах і ніколи не ображався, якщо його використовували. Бо вважав, що давати – це цінніше, ніж брати. Гроші були для нього, а не він для грошей. Він був у душі батяром і водночас поетом життя, любив його із взаємністю, жив із гідністю, роблячи широкі жести, і став символом міста, його добрим духом. Пан Едвард Терлерський помер на еміграції в Австралії робітником механічної пральні. Усюди в світі шанують ті місця, де збиралися видатні особистості, всюди в світі намагаються реставрувати прославлені мистецькі кнайпи. Зараз на місці „Атлясу” стоїть крамниця з одягом, немає ні меморіальної дошки, ані пам’ятного напису. На тлі хронічного маніакального зведення пам’ятників Катерині ІІ та встановлення пам’ятних дошок на будинки, де ночували російські митці, для подолання культурного лиха слід встановити пам’ятну дошку чи знак на місці кнайпи „Атляс” та в подальшому вшанувати всі кнайпи та кав’ярні, де збиралася українська культурна еліта.